Село Соломіївка виникло за часів перебування цієї території, де розміщено село в складі Речі Посполитої. Відомо, що село спочатку називалось Забара. Так воно називалось від моменту заснування до 40-их років 19 століття. Сучасна ж назва села походить від імені пані Соломені, яка заснувала неподалік села власний маєток. Село Соломіївка розташоване на лівому березі  річки Горинь по трасі  Рівне-Столін за 11 кілометрів від районного центру.

У 1795 році село відійшло до  Російської імперії. Соломіївка почала називатись сучасною назвою. В роки першої Світової війни на території села  відбувалися незначні бої, з села на війну пішло багато чоловіків. Міжвоєнний період був сприятливий для розвитку села. В 1921-1939 роках село було під владою Польщі. Воно ввійшло  до  складу  Сарненського  повіту Польського  воєводства. Тут існувало вже кілька заможних господарств. Місцеве населення йшло на службу до польських маєтків отримували платню і мали змогу завести власні господарства. В минулому село мало важливе транспортне значення.

Через село від лісу, перпендикулярно центральній вулиці проходила насипна дорога-гребля, яка проходила  до самої річки Горинь, через яку був побудований дерев’яний  міст для того, щоб існувало сполучення з центром Любиковицької  гміни. Велике значення мала річка Горинь,  по ній сплавляли ліс. В цей же час селянам виділялись земельні наділи. Землю викупляли у великих господарств. Окремі селяни виїжджали на заробітки в США і Канаду,  а повертаючись викупляли ліс, луги, поля. 

Крім того завозили нові земляні культури: полуницю, яка була завезена в першій третині 20 століття.  Польська адміністрація планувала побудувати в селі школу, д навчати дітей грамоти. Ще неподалік села  планували провести залізницю, для чого були виконані всі проектні та  вимірювальні роботи. Однак реалізації цього задуму завадила Друга Світова  Війна.

У 1939 році, по встановленню радянської влади в сельській хаті, де жили поляки була відкрита початкова школа. Навчались в ній перші 3 класи. В роки війни значних бойових дій на території села не відбулось. Жителів села німці притягували до примусових робіт в каменоломнях Клесова та на лісозаготівлі. Після  визволення села в Соломіївці тривалий час зберігався порядок, який був  під час польського панування, але були ліквідовані заможні господарства.

Після закінчення війни в селі розпочалася післявоєнна відбудова. Відбудована та відновлена робота початкової школи. В 1949 році в селі розпочався процес колективізації. В Соломіївці був створений колгосп «Ленінець», в його  підпорядкуванні знаходилось 4607 га землі, в тому числі 1960 га орної. Тоді ж були побудовані будівлі центрального магазину, сільського клубу, будинок сільської ради. У 70-ті роки  шлях, який проходив через село заасфальтували. Паралельно заасфальтовано більшість доріг села. Після цього план села набуває сучасного значення.

Село знаходиться в зоні мальовничого Полісся. Кругом села ліси, мальовничі луги та діброви. Але найбільшої уваги заслуговує річка Горинь та її заплави. Кожна з них - мальовнича місцевість з власною історією.

Гордість нашого села Кулик Андрій Євтухович. Він працює директором ПСП «Промінь» За сумлінну працю нагороджений  Орденом за заслуги 2 і 3 ступеня, Орденом Знак Пошани. Митрополитом Київським нагороджений Грамотою за старанні труди на славу святої  церкви. Андрій Євтухович  заслужений працівник сільського господарства, має ранг державного службовця, був  депутатом районної Ради 4 скликання і обласної Ради 2 скликання. Мудрий керівник і просто хороша людина.

Рощик  Євгенія Петрівна. Все життя працювала трактористкою. За сумлінну працю нагороджена Орденом Червоного Прапора та Знак Пошани. Євгенія Петрівна була депутатом районної Ради 5 скликань і обласної Ради 3 скликання. У1989 році була зареєстрована кандидатом в народні депутати СРСР, Катрушин Олексій Дмитрович. Працював в колгоспі, очолював городню  бригаду. Так, як умів гарно співати, став працювати завідуючим клубом. Організував  родинний ансамбль родини Катрушиних. Олексій Дмитрович став художнім керівником агітбригади, яка працювала при  клубі. Він все життя  розповідав гуморески і писав свої. За сумлінну працю нагороджений Орденом Знак Пошани, медаллю Захисника Вітчизни, медаллю за доблесний труд. Олексій Дмитрович був стипендіатом Президента. На честь його щороку на базі сільського клубу проводиться районний фестиваль гумору.

Жінки нашого села займаються вишиванням і стали справжніми майстрами своєї справи. Серед них найстаріша вишивальниця – Каюн Марія Кирилівна 1924 року народження. Можна назвати майстринями – Саковську Людмилу Федорівну,  Будько Оксану Олексіївну, Люлька Наталію Петрівну, Стельмах Наталію Степанівну, Будкевич Ольгу Яківну.

В селі працює ПСП «Промінь»,  підприємці, фермери, які допомагають обробляти огороди жителям села. В центрі села працює 4 магазини і кафе. Поряд магазинів розташовані ФАП, клуб і бібліотека, відділення зв’язку. В селі проживає 543 жителі.

Thursday the 12th. Соломіївська публічно-шкільна бібліотека - Joomla Templates