Cело Кураш засноване в 1055 році. Є припущення, що назва села пішла від французького слова Кураж, Куразь. Село  знаходиться  на лівому березі річки Горинь південніше Дубровиці і бере свої витоки з сивої давнини. На думку польських істориків другої половини 19 століття це поселення на порозі нашої  історії було столицею дулібів. Підставою для цього стало прадавнє городище  у вигляді чотирикутника в лісі поруч   села Кураш.  Городище обнесене трьома земляними валами висотою до 6 метрів. Між валами  був глибокий рів заповнений водою. Це оборонне городище не належало до доби Княжої Русі-України, а ще до початку  об’єднання племен.

Під час археологічних досліджень було знайдено ряд прадавньої кераміки, кам’яні знаряддя праці, предмети  християнського призначення – хрести, іконки на  камені і металі дають підставу стверджувати не лише про наявність людського життя в цій місцевості в доісторичну добу, а й початку християнської віри на Поліссі. 

В 10-11ст. з’явились  ченці-коліоти, які заснували  печерський монастир і тим самим створили перший осередок релігійного життя.  Печерські називалися  тому, що жили ченці у печері власноруч викопаній, вважались більше благословенні Господом. Викопані печери-келії, церкви-каплички стали в Кураші  над Горинню святим місцем, місцем спасіння і молитви.  Князь Юрій Гольшанський, відомий  будівничий монастирів і храмів, пам’ятаючи про святість місця в Кураші, в кінці 15 початку 16 ст. побудував  храм Преображення Господнього і маємо пам’ятати, що не випадково, а саме в ім’я Преображення Божого освячено престол святині, щоб нагадувати вірним вікову святість місця.  1548 р. - старшина волості Софроній Шпраський з дружиною Марією пожертвували  на Кураський
храм рукописне євангеліє.

Село зачарувало собою князів Гольшанських-Дубровицьких,  які мали тут свою відпочинкову оселю і відбували часті куражі, тобто відпочинки. Село в княжі часи належало до Луцької волості, і впродовж віків було адміністративно, політично  пов'язано зі столицею Луцької землі - Луцьком, а по Люблінській унії воно перебувало в складі Волинського воєводства. І лише по  окупації Москвою Волині наприкінці 18 ст. Кураш став складовою частиною Рівненського повіту. В  1921-1939 роках село було під владою Польщі і ввійшло до Сарненського  повіту Польського воєводства. Село було в відданні польського поміщика, маєток якого стояв на березі річки.  За  Польщі була побудована школа в селі, де навчали дітей грамоті. Коли прийшла радянська влада, маєток було зруйновано, а на його місці побудовано водну станцію для кораблів.

В роки війни значних бойових дій на території села не відбувалось, але ширилась діяльність УПА. 1941-1945рр. - Кураш був осередком ОУН-УПА.

Після закінчення війни почалася післявоєнна  відбудова. В 1949 році  розпочалася колективізація. В  Соломіївці був створений колгосп «Ленінець», до якого входило с. Кураш. Тоді збудували магазин і клуб  в селі. Працювало сільське господарство, вирощували свиней та овець. Різноманітністю і розмірами вражали кораблі водної станції. А зараз все відійшло у забуття. Руїни колгоспу вітають приїжджих, а руїни школи проводжають. Село занепадає.

Село  знаходиться в зоні мальовничого Полісся. Від  Кураша  до  Бережниці  вздовж старого русла  Горині з півночі на південь простяглися  Курашські гори. Довжина гір з півночі на південь сягає 3 км., ширина від 400 до 800 м., висота 30-40 м від Горині, яка їх омиває і простелила тут широкі луги і діброви. Окрасою села є річка Горинь та її заплави.

Безцінний  архітектурний шедевр – храм Преображення Господнього, який збудований Юрієм Гольшанським  в 15-16 ст. Святиня вибудована з пущанського відбірного дерева. У плані  будова становила тризубний  храм. В храмі велика кількість духовних скарбів – трьохярусний іконостас, рукописне Євангліє, 27 давніх Богослужбових книг,  відомі ікони Рай і  Пекло, 4 напрестольні хрести, 2 чаші, 1 дарохранильниця, 1 запрестольний хрест, 6 підрясників, 3 виносні хрести, 3 давні дзвони.

Кураська могила неподалік села. Великий пагорб покрив собою 14 вояків УПА, що загинули 20 листопада 1943 року під с. Липне Володимиреького  району в нерівному бою з спец загоном Медведева.  Тут поховано сотенного командира УПА «Гука». Згадують старожили, що при похованні не було й видно цього місця, так було вдало замасковано воно від ворогів, що не боялися тривожити навіть мертвих. Згодом, ті хто залишився живими, віднайшли це поховання. Та й то… сюди боялись приходити ті, кого ще розшукували каральні загони, натомість - приводили підлітків з сусідніх сіл й ті у сумках носили до лісу землю, думаючи, що на майбутній горі височітиме пам’ятник Тарасу Шевченку. Лишень уявити – юнаки пішки проходили 5-10 кілометрів з землею, і так тривало доти, доки на місці захоронення не виникла чимала гора. Зараз там встановлено пам’ятний знак, герб та національний прапор.

У 1918 році в Кураші народився Микола Досінчук-Чорний український діяч в еміграції. В 30-тих роках 20-го століття село відвідав професор Іван Огієнко.

Пам'ятник загиблим односельцям у роки Другої світової війни

Monday the 19th. Соломіївська публічно-шкільна бібліотека - Joomla Templates